Поки вони ще діти: Що встигнути до 16-ти річчя дитини

«Він пакував свою кімнату, а я стояла у дверях і намагалася не заплакати. Під ліжком — шкарпетка, поруч — купка старих творів, клубок заплутаних зарядок. Мені хотілося зупинити цей момент — зберегти все: безлад, запах, музику, що лунає з колонки. 
Бо я знала: ось воно. Кінець цілої епохи. Виховувати його було моєю роботою протягом вісімнадцяти років. А тепер моєю роботою стало — відпустити» 

Мері Луіз Келлі «Це сталось надто швидко»

Зайнятість та стрес у сучасних батьків часто призводять до того, що “живе” спілкування з власними дітьми (гра, розмова, спільне читання) мимоволі зникає. За даними європейського дослідження під керівництвом соціологині Каролін Берггамер, маємо сумні дані: лише 25% опитаних батьків вважають, що проводять вдосталь часу зі своїми дітлахами. 

Що діти запам’ятають більше: подарунки чи час, проведений разом?

На початку статті ми вирішили процитувати американську публіцистку Мері Луіз Келлі з її мемуарами «Це сталось надто швидко». Вона дуже точно описала відчуття, які переживають батьки, коли діти дорослішають та покидають дім. У роздумах та дослідженні власних вчинків, вона робить один важливий висновок: 

Найцінніше, що вона може дати дітям — це свою увагу.

Не подарунки, не організацію свята, а просто бути поруч кожен день, слухати та бачити.

От наприклад у Китаї вирішили дослідити, як якість проведеного часу може впливати на стан дітей. Внаслідок цього зʼявились важливі висновки: увага, емоційна присутність і регулярне спілкування – роблять дітей у 87 разів щасливішими та менш тривожними, ніж коли вони існують у звичайному середовищі зі звичайним батьківським втручанням.

З цього виникає наступне питання:

Чому ми часто поруч фізично, але відсутні емоційно?

Ви можете бути поруч – на сусідньому сидінні у авто, за обіднім столом або на дивані. Проте не завжди фізична присутність може вважатися якісним часом, проведеним разом. Сучасні психологічні дослідження доводять, що емоційна частина спільного дозвілля набагато важливіша. Це про спільні ігри, розмови та обговорення. Коли ви ніби і сидите поруч, але гортаєте щось у телефоні чи розмовляєте про роботу, мозок дитини зчитує це як емоційну відсутність. 

Від цього виникають думки: “Я не цікавий?”, “Їм все-одно на мене?”, “Я сам за себе”, “Чому маамі не цікаво щось про мене дізнатись?” Розділена увага підриває довіру й емоційний контакт між батьками й дітьми і вони починають віддалятися поки не дійдуть до діалогів типу “Як у тебе справи?” – “Нормально”.

Як говорити з підлітком, щоб він усе ще хотів вас слухати?

Підлітки… Всі знають, що це “тяжкий період”. Коли дитина дорослішає, шукає власну думку та часто помиляється. Але чи вчили вас правильно спілкуватися з ними? 

Важливо знати: підлітки не перестають чути, вони просто перестають слухати, коли відчувають, що їх самих ігнорують. 

Американська академія педіатрії зробила висновки, що дитині під час підліткового періоду набагато простіше ділитись власним життям, коли вони у відповідь відчувають не критику, а зацікавленість навіть на щось гостре або “неправильне”. Навіть термін є:

 Active listening – не перебивати, не засуджувати, не поспішати давати пораду.

У книзі авторка дуже багато розмірковувала над тим, щоб вона зробила інакше зі своїми дітьми. «Йому не треба було, щоб я щось виправила. Йому треба було, щоб я послухала» – краще і не скажеш! Тим паче, якщо навіть у Гарварді пишуть, що у підлітків “бути почутими” означає одну із найбільших форм проявів любові.

Що ми втрачаємо, коли відкладаємо спілкування на потім?

«Маленькі моменти і є великими. Просто ми це розуміємо, коли вони вже минули». Ментальне здоровʼя дитини та її соціальне благополуччя в основному тримаються на стосунках з батьками. «Потім» у стосунках з дітьми – це найчастіше «ніколи». З ними не працює: потім поговорю, потім розкажу, потім подивлюсь. У Європі провели вже безліч досліджень, одне з них це Felt Deficits in Time with Children, яке показало, що 78% батьків, чиї діти вже досягли повноліття, шкодують про втрату можливості активного спілкування та марнотратство часу.

Причина проста: час “пізніше” зникає, а момент “зараз” не повторюється.

Аvailability cue – так званий сигнал доступності: коли дитина очікує відчути емоційну близькість з кимось з батьків, а у випадку її відсутності шукає підтримки серед однолітків чи у телефоні.

То що ж дійсно варто встигнути до 16-ти річчя дитини і до чого тут DarwinLand? 

Гарвардські вчені вважають, що “сімейний каркас” тримається завдяки спільним звичкам, ритуалам та традиціям. Недільного пікніка з мамою, сімейного готування щовівторка або ж створення  спільного проєкту у четвер ввечері після занять у DarwinLand. 

У нашій школі ми цінуємо сімейні цінності та схиляємо дітей до відповідального ставлення до свого часу. Справжня освіта починається не з екзаменів, а з миті, коли дитина ділиться своїми ідеями з батьками. Навчання не закінчується після години у Zoom, а плавно переходить у життя родини. Наші учні повертаються додому не лише з новими знаннями, а й із бажанням обговорювати, творити, пробувати щось разом зі своїми мамою та татом.